Ітурбе А. Бібліотекарка з Аушвіцу / пер. з ісп. І. Шевченко. Харків : Віват, 2023. 496 с.

Книга іспанського журналіста, письменника і головного редактора журналу про культуру «Librújula» Антоніо Ітурбе заснована на реальних подіях і присвячена історії виживання 14-річної єврейки Діти Адлерової. У 1943 р. Діта разом із батьками була депортована з Терезінського гетто до табору смерті Аущвіц-Біркенау. Попри біль, знущання, бруд, голод і розпач Діта намагається пристосуватися і вижити, щоб зберегти кілька книжок, які таємно вдалося заховати у таборі. Так вона стає бібліотекаркою Аушвіцу.

Ця приголомшлива історія – ода сміливості і любові до книжок. Вона демонструє, що навіть у найтемніші часи можна знайти сенс, який міцно триматиме тебе за життя і подарує надію на виживання.

Еґер Е. Вибір : прийняти можливе / пер. з англ. Х. Радченко. Київ : Книголав, 2023. 400 с.

У цій книзі Едіт Еґер (нар. 1927 р.) – відома американська психотерапевтка єврейського походження, яка народилася в Угорщині, ділиться власною історією виживання під час Голокосту. У березні 1944 р., після окупації Угорщини нацистами, Едіт разом з батьками та сестрою змушена була жити в гетто рідного м. Кошице, а за два місяці їх відправили до Аушвіцу. Вона втратила батьків, родичів, коханого, пережила не один концтабір і «марш смерті». У своїй книзі Едіт все це оповідає у подробицях, а також ділиться тим шляхом, який вона пройшла до зцілення від психологічних травм того періоду, переносячи свій досвід на розв’язання інших проблем. Крім жахливих спогадів і болю, їй довелося десятки років жити із провиною вцілілого. Авторка переплітає свою важку особисту подорож з історіями тих, кому Едіт допомогла вилікуватися. Вона досліджує, як людина може бути ув’язненою у власному розумі, і показує, як знайти ключ до свободи.

Лахендро Я. Голоса памяти 11 : Советские военнопленные в концлагере Аушвиц. Освенцим, 2016. 224 с.

Випуск присвячено одній із багатьох тем історії концентраційного табору Аушвіц-Біркенау – радянським військовополоненим, які стали першими жертвами масових розстрілів і групових знищень у цьому таборі смерті. Військовополонені також стали жертвами перших випробувань масового знищення людей за допомогою газу «Циклон-Б». Табір радянських військовополонених на території Аушвіцу існував від осені 1941 до кінця зими 1942 р. В’язнів відправляли на роботи з будівництва нового табору – Аушвіц ІІ Біркенау. Від голоду, холоду, покарань, тортур і тяжкої роботи вони помирали десятками, у табірних реєстрах їхні смерті фіксувалися кожні кілька хвилин. Із близько 10 тис. військовополонених, які були направлені до табору Аушвіц у перший період їхнього перебування, вижило всього кілька сотень чоловіків.

Зэн Я. Концентрационный лагерь Освенцим-Бжезинка. Варшава, 1961. 192 с.

Ця книга є другим виданням праці д-ра Яна Зена (перше теж було опубліковане в перекладі з польської на російську мову в 1957 р.) про історію виникнення і функціонування концентраційного табору Аушвіц-Біркенау (Аушвіц ІІ). Книга є однією з перших наукових праць, які присвячені цьому табору. У ній дослідник розкриває роль, задачі та діяльність табору смерті на тлі загальної системи гітлерівських концтаборів, містить матеріали справ і документи, що були використані під час Нюрнберзького процесу над гітлерівськими злочинцями.

Франкл В. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі. Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. 160 с.

Книга австрійського психолога та психіатра Віктора Франкла (1905–1997), написана на власному досвіді перебування в нацистському концентраційному таборі під час Другої світової війни. У 1942 р. В. Франкл потрапив до концентраційного табору Терезієнштадт, пізніше – переведений в Аушвіц, потім – у Дахау. У концтаборі разом з іншими в’язнями він переживав голод, приниження, хвороби, постійну загроза життю. Аналізуючи свою поведінку та поведінку інших в’язнів, В. Франкл віднайшов стратегії, що утримують людину над прірвою, захищають розум від божевілля та надають сенс життю. Свій досвід виживання він описав у книжці протягом 9 днів, невдовзі після звільнення з концтабору в 1945 р. Автор доводить, що тільки-но людина знаходить сенс свого існування, вона отримує сили, щоб здолати будь-які випробування. Ці ідеї були розвинуті й отримали втілення в розробленому автором психотерапевтичному методі логотерапії.

Книга є однією з найпопулярніших у світі, була близько сотні разів перевидана тільки англійською мовою. Загалом перекладена 24-ма мовами, із загальним накладом у понад 10 млн примірників.

Фрідленд Дж. Майстер утечі. Людина, яка втекла з Аушвіцу, щоб попередити світ / пер. з англ. Х. Радченко. Київ : Книголав, 2024. 448 с.

Автор бестселерів і журналіст Джонатан Фрідленд розповідає дивовижну біографічну історію єврея Вальтера Розенберга, який спланував і реалізував втечу з Аушвіцу, що не вдавалося раніше нікому. Це документальний текст, який відтворює події Другої світової війни й розповідає про те, як у квітні 1944 р. Вальтеру Розенбергу (пізніше змінив ім’я на Рудольф Врба) разом із товаришем вдалося втекти з табору смерті Аушвіц-Біркенау. Вони подолали надважкий шлях, щоб розповісти світові правду про Аушвіц. Проте світ не був готовий до цієї правди, і лише одиниці прислухалися до застережень Врби. Він допоміг врятувати 200 тис. угорських євреїв, яких почали депортували до Аушвіцу з травня 1944 р., але ніколи не припиняв вірити, що їх могло бути значно більше.

Ми хотіли жити… Свідчення і документи. Кн. 1 i 2 / ред.-упоряд. Б. Забарко. Київ: БО «БФ Меморіал Голокосту “Бабин Яр”», 2021.

Двотомник д-ра Бориса Забарка вперше перекладений українською. У книгах зібрані спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили жахливу Катастрофу – Голокост. Це – документальні свідчення про долю українського єврейства в роки Другої світової війни, про відносини між євреями і неєвреями – спостерігачами (з англ. «bystanders» – спостерігачі, свідки), колаборантами і небайдужими, сміливими й благородними людьми, завдяки яким вижили герої цих книг.

Із часу виходу перших збірок свідчень, зібраних і впорядкованих Б. Забарком, багатьом із цих рятівників євреїв присвоєно почесне звання «Праведник народів світу». Спогади свідків Голокосту – це не лише документальні свідчення, які мають наукове й історичне значення, це й частина пам’яті народу, яка несе на собі й виховну мету для вивчення історії прийдешніми поколіннями. У книгах зібрано загалом 268 спогадів очевидців і свідків Голокосту. Тексти супроводжують наукові коментарі та пояснення упорядника, доповнюють видання географічні покажчики в обох частинах наприкінці. Спогади містять цікаві і почасти суттєві деталі й подробиці, що проливають нове світло на ті чи інші події, пов’язані з Голокостом в Україні в розрізі окремих населених пунктів, доповнюють, уточнюють наявні архівні документи та матеріали, хоча, зрозуміло, з відомих причин і самі потребують критичного ставлення, верифікації, доповнень та уточнень.

Ойєрбах Р. На полях Треблінки / пер. з їдиш. Київ : Сфера, 2007. 80 с.

Книга Рохл Ойєрбах (1903–1976) – це свідчення очевидця трагедії єврейського народу в часі Другої світової війни. Це роздуми людини, яка пережила Голокост на теренах окупованої нацистами Польщі, у гетто Варшави, а потім опинилася серед тих, хто фактично першим побачив усі злочини нацистів щодо євреїв, скоєні гітлерівцями та їхніми поплічниками в таборі смерті Треблінка. Р. Ойєрбах описала все побачене у таборі і ця книга стала документом з історії Голокосту, яка вперше побачила світ у 1947 р. мовою їдиш, перекладена польською, англійською, івритом і українською.

Шульмейстер Ю. Піски горять. Львів : Каменяр, 1979. 262 с.

Роман має документальну основу. Відображені у ньому події стосуються злочинів гітлерівців та їхніх поплічників, що відбувалися у Львові в період нацистської окупації. Це роман про боротьбу в’язнів Янівського концтабору та підпільників Народної гвардії імені Івана Франка проти гітлерівських окупантів. Багато персонажів роману постають перед читачем під справжніми іменами, зокрема гітлерівці Кацман, Вільгаус, Ґебауер. Інші мають своїх прототипів. У назві роману використано реальну назву місця масових розстрілів в’язнів Янівського концтабору в 1941–1943 рр. – «Піски» – яр на Кортумовій горі поблизу концтабору (нині Шевченківський р-н м. Львів).

Москаленко Л. Прорив у безсмертя. Повстання у таборі Собібор. Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. 152 с.

Книга присвячена повстанню у Собіборі − єдиному в історії Другої світової війни успішному повстанню у таборі смерті. Уперше українською мовою під однією обкладинкою зібрано спогади організатора повстання Олександра Печерського, поему Марка Гейлікмана «Люка», що дала початок міжнародному проєкту пам’яті героїв цього повстання, й інтерв’ю його активного учасника, жителя Києва Аркадія Вайспапіра. Видання є частиною міжнародної кампанії з меморіалізації О. А. Печерського та його бойових товаришів, зокрема з нагоди відзначення учасників повстання державними нагородами.

Пілецький В. Рапорт Вітольда / пер. із пол. Н. Сидяченко. Київ : Ярославів Вал, 2018. 240 с.

У книзі опублікований оригінальний текст рукопису Вітольда Пілецького – в’язня концентраційного табору Аушвіц-Біркенау. Ротмістр Війська польського, солдат польського підпілля Вітольд Пілецький 19 вересня 1940 р. під час вуличної облави німцями добровільно здався в полон з метою потрапити як в’язень до концентраційного табору Аушвіц для отримання інформації та проведення підпільної роботи. Під прізвищем Томаш Серафінський, в’язень №4859 був організатором польського підпілля у таборі смерті, і протягом 947 днів перебування там надіслав 23 доповіді про жахливі події і долі в’язнів командуванню Союзу Збройної Боротьби у Варшаву. Вітольд Пілецький був засуджений і страчений комуністичною владою Польщі в 1948 р.

Сахаров В. В застенках Маутхаузена. Симферополь : Крымиздат, 1959. 168 с.

Автобіографічна повість Валентина Сахарова, червоноармійця і командира відділення, написана ним через 13 років після звільнення з табору смерті Маутгаузен, оповідає про реальні події, свідком яких він був.

Концентраційний табір Маутгаузен був штрафним табором у системі концтаборів Німеччини та від заснування використовувався як місце утримання тих кримінальних злочинців, які вважалися невиправними, але з 8 травня 1939 р. табір був визначений як місце утримання особливо небезпечних для режиму політичних в’язнів. Влітку 1939 р. поблизу кар’єра Маутгаузена була створена «зовнішня команда» – відділення концентраційного табору Дахау.

З початком німецько-радянської війни В. Сахаров був призваний до лав Червоної армії, брав участь у воєнних діях, але вже за місяць був взятий у полон. У березні 1943 р. за антинацистську діяльність серед військовополонених В. Сахарова гестапівці відправили в табір Маутгаузен. Невдовзі в таборі він організував і очолив підпільну групу.