Загальні відомості

Після початку німецько-радянської війни в червні 1941 р. нацисти практично одразу ж застосували практику утримання в концтаборах великих мас населення окупованих територій України.

Різновиди нацистських концтаборів на окупованих українських землях:

• Виправно-трудові табори – місця ув’язнення громадян на визначений термін за ухиляння від трудової повинності, порушення трудової дисципліни та ін.
• Табори примусової праці для євреїв – місця ув’язнення осіб єврейського походження, що, як правило, розташовувались неподалік від гетто. В’язнів цих таборів використовували як безкоштовну робочу силу для виконання найважчих робіт. (За підрахунками дослідників, на території окупованої України існувало 78 подібних каральних установ).
• Пересильні табори – збірні пункти для тимчасового утримання осіб, яких відправляли на примусові роботи до Третього Райху (23 табори).
• Табори військовополонених – шталаги (рядового складу), офлаги (офіцерського складу), дулаги (пересильні табори) тощо (242 табори).

Також на окупованих територіях функціонували принаймні 66 в’язниць гестапо, режим утримання в яких був подібним до концтаборів.

На території м. Дніпра (у 1926–2016 рр. – Дніпропетровськ) розташовувалось декілька нацистських концтаборів, зокрема:

1. Табір для військовополонених (рядового і сержантського складу) (Шталаг 348), який розташовувався на території с. Карла Маркса (нині Самарський р-н м. Дніпро). Табір було створено в січні 1942 р. Більшість будівель місця утримання розташовувались на території колишньої Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні. Точна кількість людей, які пройшли крізь цей табір, невідома. За припущеннями дослідників – не менше кількох десятків тисяч осіб.

Протягом 1942 р. частину в’язнів було депортовано до Німеччини, зокрема до концентраційного табору Бухенвальд.

У зв’язку з наближенням німецько-радянського фронту табір було розформовано, а його в’язнів переведено до інших таборів.

2. Табір для військовополонених на вул. Чичеріна (нині вул. Надії Алексєєнко). Один із найбільших таборів, який існував на території міста фактично від початку німецької окупації. Для табірної інфраструктури використовувався комплекс будівель обласної в’язниці, а також територія Тихвінського жіночого монастиря. Відповідно до даних радянської Надзвичайної державної комісії щодо розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників (листопад 1943 р.), у таборі були вбиті та загинули від 30 до 35 тис. осіб.

Також на території окупованого Дніпропетровська діяли тимчасові табори утримання для цивільного населення – на території металургійного заводу ім. Г. Петровського (нині Дніпровський металургійний завод), на території парку Шевченка тощо. У них ув’язнювали осіб, яких окупаційна влада підозрювала у скоєнні кримінальних злочинів; тимчасово утримувала перед відправкою до таборів чи місць примусової праці на теренах інших країн, окупованих Німеччиною.