У червні 1942 р. на південно-західній околиці Києва в історичній дільниці Сирець (нині Шевченківський район столиці) було створено концентраційний табір. Відповідно до офіційної документації, табір мав статус зовнішньої команди (окремого відділення) «Kiew-West» одного з найбільших нацистських концтаборів Заксенгаузен. Натомість більшість жителів окупованого Києва називали це місце ув’язнення Сирецьким табором.
Територія табору, оточена трьома рядами колючого дроту, розташовувалася поблизу Бабиного Яру – місця масового убивства київських євреїв, ромів, масових страт радянських військовополонених, душевнохворих, учасників націоналістичного підпілля, православних священнослужителів та ін.
На відміну від традиційної для подібних місць барачної системи розселення, в’язні Сирецького концтабору були змушені проживати у 16 землянках. У таборі були ув’язнені як чоловіки, так і жінки, цивільні та військовополонені. Окрему категорію в’язнів становили євреї. За підрахунками дослідників, за період існування табору у ньому було вбито не менше 30 тис. осіб.
Більшість в’язнів були залучені до виконання робіт з обслуговування місця масового убивства в Бабиному Яру (зокрема поховання жертв нацистського терору), а також працювали в майстерні, що розташовувалася на території табору.
У серпні 1943 р. в’язні табору були залучені до виконання робіт у межах т. зв. акції «1005» – заходів щодо знищення слідів нацистських злочинів (передусім масових убивств) на окупованих територіях. Зокрема, 18 серпня 1943 р. з табору до Бабиного Яру було направлено 100 в’язнів (згодом їхня кількість була збільшена до 330), які мали ексгумувати та спалити тіла розстріляних. В’язні працювали закованими в ланцюги, а ночували просто неба або у викопаних піщаних печерах на теренах яру.
22 вересня 1943 р. у зв’язку з наближенням лінії фронту, розпочалася евакуація Сирецького табору на захід. Натомість «поховальна команда» в Бабиному Яру, яка загалом завершила роботу, отримала наказ спорудити ще одну піч для спалення тіл. В’язні припустили, що вона призначена для них: після завершення робіт вони будуть розстріляні, як непотрібні свідки. Тож, 29 вересня 1943 р. була вчинена спроба втечі, під час якої більшість в’язнів була убита, утім окремим людям вдалося врятуватися. Троє з них, євреї Юхим Вілкіс, Володимир Давидов і Леонід Островський, у подальшому виступили свідками злочинів, вчинених як у Сирецькому концтаборі, так і на теренах Бабиного Яру.
Наприкінці вересня 1943 р. Сирецький табір був евакуйований. Більшість в’язнів, які у ньому залишалися, були розподілені до інших нацистських концтаборів.
Після вигнання нацистів із Києва, від 1944 р. табір використовувався як місце утримання вже німецьких військовополонених.
Згодом, у 1950-х–1960-х рр. територія колишнього табору була використана для житлової забудови. Лише в 1991 і 1999 рр. на цьому місці були встановлені меморіали на знак пам’яті про жертв нацистського терору.
Територія Сирецького концентраційного табору, 1943–1944 рр.
Пауль Отто фон Радомський (1902–1945) – комендант Сирецького концтабору протягом всього періоду його існування
Іван Кузьменко (1912–1943) – уродженець Катеринослава (нині Дніпро), український спортсмен, футболіст. У 1933–1935 рр. – футболіст клубу «Динамо» (Дніпропетровськ). У 1935 р. перейшов до «Динамо» (Київ). Учасник відомої серії матчів української та німецьких команд у серпні 1942 р. (міфічний «Матч смерті»). Через донос був ув’язнений у Сирецькому таборі. 24 лютого 1943 р. Іван Кузьменко у числі 40 інших в’язнів табору був розстріляний як заручник у відповідь на радянську диверсію на київському механічному заводі «Старт», вчинену днем раніше
Колишні в’язні Сирецького концтабору (Юхим Вілкіс, Леонід Островський і Володимир Давидов), яким вдалося втекти з нього 29 вересня 1943 р.
Рештки печі, де спалювали тіла жертв нацистів у Бабиному Яру та вхід у печеру, в якій ночували в’язні Сирецького табору, залучені до приховування нацистських злочинів
Тіла жертв Сирецького концтабору
Пам’ятник жертвам Сирецького концтабору, встановлений у 1991 р.